В українському рекламному середовищі триває тліюча дискусія навколо списку компаній спонсорів війни і як на нього мають реагувати українські компанії, рекламні агенції та й просто громадяни.
На десятому році війни і другому році повномасштабного вторгнення маркетингова і бізнес-спільноти досі не випрацювали єдиного підходу чи моделі. Хоча рішення на поверхні — всі компанії, що продовжують працювати в росії, повинні відчути вакуум навколо себе — відмову від ділової співпраці з боку колишніх партнерів і підрядників і бойкот з боку споживачів. За інших умов, нам треба викинути «білий прапор» поразки і визнати, що український бізнес, політики і громадяни не мають права нічого вимагати від світового співтовариства — ані санкцій, ані ембарго, ані виходу з росії і відверто визнати, що ми також тут за business as usual.
Альтернатива — прибрати з полиць рекламні матеріали компаній, що працюють в рф, прибрати вивіски, утримуватись від нових закупок продукції, допускати працівників до участі в галузевих й індустріальних подіях без згадки роботодавців — виключно як спеціалістів.
Цей план простий і ніби очевидний, однак він постійно натикається на контраргументи тих, кому зручно нічого не змінювати.
Аргумент перший — вони платять податки в Україні. У цього аргументу є кілька слабких місць. По-перше, жодна з компаній-спонсорів війни досі не оприлюднила свої показники за 2022 рік в Україні. Ми не знаємо, скільки податків вони сплатили.
Натомість досить легко знайти бравурні звіти про успіхи цих компаній в рф в 2022 році. Виторг «PEPSICO HOLDINGS» за 2022 рік виріс до $2,59 млрд, а чистий прибуток — на 333% (в 3,5 рази!) до $525 млн, порівняно з 2021 роком. Виторг компанії Mars на росії за 2022 рік виріс до $2,45, чистий прибуток виріс на 59% до $377 млн, податків сплачено до бюджету рф на понад $93 млн.
Всі компанії, що продовжують працювати в росії, повинні відчути вакуум навколо себе
По-друге, просто платити податки — це замало. Українські компанії величезні обсяги зароблених коштів і власних продуктів передають на ЗСУ. ОККО закуповує на сотні мільйонів дрони, ще на сотні мільйонів озброює ТРО. Нова пошта сотні мільйонів передає, щоб посилити ППО і закрити небо. Укрзалізниця збирає мільйони чайових для Армії дронів. Дарниця перераховує мільйони упаковок ліків і мільйони гривень на передову і відродження деокупованих громад.
Але і це не все, українські компанії сплачують податки наперед, підвищують прибутковість, яка є предметом оподаткування, що у випадку Приватбанка досягло неймовірних показників — 30 мільярдів грн прибутку лише за півроку 2023. Стільки ж за минулий рік. Ці кошти без жодних перепон від Коломойського перераховуються як дивіденди акціонерові — українській державі й знову таки ідуть на передову. Тому розмова про податки — це лише перший рівень гри, і ми нічого не знаємо про участь у ньому спонсорів війни. Але ми можемо припустити, що вони не зібрали ні копійки на дрони чи ТРО, не передали жодного контейнера своїх продуктів на передову і ніяким іншим чином не проявляють себе в часи війни.
Аргумент другий — там працюють наші люди — бойкот і утриманні від співпраці позбавить українців роботи. Цей аргумент варто було б розглядати уважно, якби ситуація на ринку праці України не була цілковито на стороні працівників. За даними work.ua, якщо до війни в січні 2022 року на 1 вакансію припадало 2 резюме, в червні 2022 року цей розрив становив катастрофічні 1 вакансія на 10 резюме, то станом на зараз на 60,4 тисяч вакансій — що більше, ніж до війни — припадає 89,7 тисяч резюме — ще ніколи ринок праці не був настільки сприятливим для зміни роботи. У роботодавця на кожну вакансію є один претендент, а ще рік тому їх було 10. І цей тренд, зважаючи на демографічну ситуацію, велику кількість українців на передовій і мільйонів в еміграції, буде тільки посилюватись. Якщо і тікати з економічного рабства міжнародних компаній, то зараз.
Дайджест NV Преміум Безкоштовна email-розсилка лише відбірних матеріалів від редакторів NV Підпишись Розсилка відправляється з понеділка по п'ятницю Інфографіка: work.ua Зміна роботи, звісно, може бути некомфортною, але ж і Європі було «некомфортно» відмовлятись від російського газу. ЄС заплатив велику ціну за цей крок — минулого року ціна на газ на європейському ринку виросла в 42 рази до серпня 2022 року. Росія очікувала, що це змучить ЄС здатися і поновити поставки газу. Але ні, ЄС вперто йшов далі. Така висока ціна на газ привабила велику кількість нового ресурсу і газовий ринок ЄС вже до осені наповнився. Що сталось далі? Сьогодні ціна на газ в ЄС лише вдвічі перевищує довоєнний рівень. Росія втратила ринок, а ЄС знайшов нових постачальників. Росія тепер знижує видобуток і має дефіцит платіжного балансу. А ЄС більше не працює з терористами. Тому безумовно, за всі наші дії треба платити, але ж деякі дії ведуть людей і країни вперед, а деякі залишають в токсичних стосунках чи економічному рабстві на все життя. Аргумент третій — ми не можемо «цькувати» спеціалістів з ринку, які працюють у міжнародних компаніях, що далі працюють в росії, і відмовляти їм в участі в індустріальних подіях — бо ж це експертиза нашого ринку. Це єдиний аргумент, який я готовий підтримати і запропонувати цим спеціалістам приєднуватись до галузевих подій, таких, як участь у журі найвагоміших маркетингових премій як Effie Awards чи публічні виступи під «білим прапором» — без згадки свого токсичного роботодавця. Десь у такий же спосіб, як російські та білоруські спортсмени виступають у деяких спортивних подіях. І якщо такий «білий прапор» для працівників компаній-спонсорів війни індустрія і бізнес-середовище не готове підтримати, тоді нам як бізнес-спільноті треба самим вивісити «білий прапор» і визнати, що попри всі красиві та патріотичні слова ми просто хочемо робити business as usual.