Класики військової стратегії казали: «плани незамінні, коли готуєшся до війни і абсолютно некорисні, коли вона починається». Напередодні повномасштабного вторгнення виявилося, що всі ми були оптимістами і вірили у прекрасне.

Незважаючи на те, що, за різними оцінками, імовірність російського наступу становила 20−30%, підприємства готувалися і мали плани дій. Ці плани виявилися не дуже корисними й не зовсім адекватними реальним умовам. Тим не менш, вони були незамінними. Адже коли все почалося, попри те, що події розвивалися не за планом, по-перше, було зрозуміло, з чого починати, по-друге, більш-менш зрозуміло, чим не треба займатися і які варіанти точно не спрацюють.

До прикладу, ми аналізували можливості масової одномоментної евакуації для персоналу та їхніх сімей. Йшлося про понад 600 працівників із членами сімей — разом понад дві тисячі людей. Ми працювали з консультантами, які займаються безпековими питаннями, над тим, щоб у воєнних умовах організувати евакуацію з Києва такої кількості людей, і дійшли до простого висновку: це неможливо. Відбулося те, що прогнозували: дороги заблоковані, в який бік рухатись — не вгадаєш. Отже, не треба витрачати на це час, треба обирати інші варіанти дій.