«Це, безумовно, дивна і приголомшлива копалина. З цієї знахідки зрозуміло, що існує безліч інших способів існування кита, які ми ще не відкрили», — розповів Ніколас Паєнсон, палеонтолог зі Смітсонівського національного музею природничої історії та один з учасників дослідження.
Уперше кістки Perucetus знайшли 2010 року на території пустелі Атакама. Під час подальших розкопок археологам вдалося виявити 13 хребців, чотири ребра і частину таза. Саме останній дав змогу зрозуміти, що це рештки кита. У результаті дослідження кістки Perucetus віднесли до базилозавридів. Під зазначеним терміном мається на увазі група повністю водних китів, які прийшли на зміну першим представникам виду. Вони панували в океані приблизно 35 мільйонів років тому.
Однак Perucetus еволюціонував в унікального базилозаврида. Елі Амсон, експерт з кісткової тканини з Державного музею природничої історії в Штутгарті, виявив на ребрах і хребті кита додаткові шари зовнішньої кістки, які забезпечили роздуту форму. А ще кістки були суцільними і дуже твердими.
Амсон із колегами створили тривимірну модель скелета кита. Завдяки цьому вдалося з’ясувати, що всі кістки Perucetus важили від 5,8 до 8,3 тонни. Тобто знайдений левіафан мав найважчий скелет з усіх відомих ссавців. Його показники вдвічі більші, ніж у синього кита. Структура скелета підтверджує, що Perucetus мав громіздке бочкоподібне тіло.
На думку Амсона, він важив приблизно стільки ж, скільки синій кит, хоча за довжиною левіафан був на третину меншим. Щоправда, щодо ваги між ученими все ще точаться дискусії. Деякі дослідники вважають за необхідне знайти більше кісток Perucetus для отримання додаткових доказів.
Завдяки породам усередині скам’янілостей археологи визначили, що стародавній левіафан плавав на глибині не більше 50 метрів. Однак усе ще незрозуміло, чим харчувалася тварина. Найімовірніша теорія — Perucetus зачерпував мул із дна та з’їдав молюски з черв’яками, що містилися всередині. Так само чинять сучасні сірі кити.